https://vsehristiane.com/media/com_zefaniabible/images/bible_100.jpg https://vsehristiane.com/ukrainian-bible/standard/urkaine/18-job/29-chapter?ord=051426 https://vsehristiane.com/ukrainian-bible/standard/urkaine/18-job/29-chapter?ord=051426 Zefania Bible ru-ru Все Христиане! Иов глава 29 https://vsehristiane.com/ukrainian-bible/standard/urkaine/18-job/29-chapter?ord=051426 https://vsehristiane.com/ukrainian-bible/standard/urkaine/18-job/29-chapter?ord=051426 Thu, 14 May 2026 02:31:34 +0200 І Йов далі вів мову свою та й сказав: О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог, коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті, як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм, коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти, коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!... Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє, як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли, зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння... Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного. Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим! Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє. Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був. Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував. Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене. І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок: для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй... Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу. Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою. По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями. І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик... Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили. Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!